У зв’язку з останніми постановами ОПЕК, а також періодично виринаючими обіцянками нових «руйнівних санкцій» пожвавилися дискусії щодо зменшення нафтових прибутків як чинника, який може розвалити російську економіку та зробить Владіміра більш поступливим у мирних бесідах.
Новий поштовх для обговорень полягає в тому, що за умов надлишку сировини на ринку обмеження щодо конкретно російської сировини можуть реалізовуватися ефективніше. Узагальню тут декілька міркувань.
1. Чи здатні ціни на сировину значно зменшитися з суто ринкових причин або у зв’язку з політикою ОПЕК? Якщо так, то як це виглядатиме?
Спочатку варто визначити поняття «істотне зниження цін на сировину». Для наших роздумів ціни важливі не самі собою, а як фактор, що впливає на здатність Росії фінансувати війну. Короткострокові коливання ринку на цю здатність фактично не діють.
Важливі лише середні показники протягом тривалого періоду. Тому вважатимемо істотним зниженням ціну на сировину в 40-50 доларів за барель протягом 3 років. З одного боку, таке можливо хоча б теоретично, з іншого, — за дуже вдалого збігу обставин вони можуть створити й загрозу системі.
Втім, може трапитися й так, що система витримає навіть 30 доларів за барель протягом 10 років.
Сьогодні у світі видобувається 102-105 мільйонів барелів на день. Близько 15 мільйонів з них мають собівартість видобутку 40 і більше доларів за барель. (Тут і далі собівартість позначається з урахуванням повернення капітальних витрат і вартості грошей у часі, без урахування податків).
Здавалося б, це надійний запобіжник від падіння цін до 40 доларів за барель. Однак на традиційних родовищах, з терміном освоєння 20-50 років, значні витрати виникають на початку освоєння: на розвідку, будівництво інфраструктури, виготовлення надзвичайно дорогих платформ тощо.
Коли родовище досягає піку видобутку, операційні витрати, навпаки, відносно незначні. На даному етапі інвестор повертає початкові вкладення з урахуванням вартості грошей у часі.
Схожий життєвий цикл неодноразово призводив до такої ситуації: розробка певного родовища не прибуткова за ціною нижче (наприклад) 40 доларів за барель, але якщо до моменту зниження цін до (наприклад) 20 доларів видобувна інфраструктура вже збудована, то видобуток триває, оскільки операційна собівартість поточного видобутку (наприклад) 15 доларів за барель. Іншими словами: немає можливостей повернути всі інвестиції, але можна відбити хоч щось. Тому на традиційних родовищах поточне падіння цін впливає на обсяг видобутку через 10-20 років, але не на обсяг видобутку завтра.
Інакше складається ситуація з т. з. сланцевою нафтою, в якій дебет свердловини протягом першого року зменшується приблизно вдвічі. На більшості свердловин видобуток повністю припиняється через 3-4 роки. Якщо ціни падають нижче собівартості, нові свердловини просто перестають бурити, що призводить до майже дворазового скорочення видобутку такої нафти протягом року-півтора та повної зупинки видобутку протягом 3-4 років. Активне використання нафтовидобувниками хеджування цін може збільшити цей термін на півроку-рік, але радикально на ситуацію не вплине.
Близько 6 млн барелів на день (далі мбд) сланцевої нафти, що видобувається в США, має собівартість 40 і більше доларів за барель, з них у приблизно 3 мбд собівартість — 50 і більше доларів за барель. З даними щодо решти світу все набагато менш прозоро. Якщо давати діапазон, з яким точно не помилишся, то на родовищах, які можуть економічно обґрунтовано гнучко змінювати видобуток, у світі всього видобувається 7-10 мбд з собівартістю нафти вище 40, з яких близько 4 мбд з собівартістю вище 50 доларів за барель.
Як демонструє практика, сланцеві нафтовидобувачі припиняють нове буріння, не чекаючи зниження ціни до рівня собівартості. На родовищах із собівартістю 50 доларів за барель нове буріння зупиняється при цінах близько 60 доларів, а на родовищах із собівартістю 40 доларів — при цінах близько 50 доларів за барель. Іншими словами, за стабільної середньої ціни в 60 доларів за барель протягом трьох років з ринку зникне щонайменше 3 мбд, а при цінах 50 доларів за барель — мінімум 7 мбд поточної видобутку. Половина — протягом першого року. І це – якщо взагалі не враховувати зменшення традиційного нафтовидобутку.
Що відбудеться при довгостроковій ціні нафти 40 доларів за барель навіть моделювати важко. Можливо, в перший рік динаміка скорочення буде подібною (просте вибуття старих свердловин без нового буріння), але далі доведеться включати в обчислення 4 мбд канадських бітумних пісків і ще багато чого іншого.
Таким чином, зниження середньої трирічної ціни на нафту до 40-50 доларів за барель можливе або за умови скорочення світового попиту на нафту, або при збільшенні іншими виробниками видобутку, або при поєднанні цих факторів – до 15 мбд!
Але на скорочення попиту особливо сподіватися не доводиться. Споживання нафти зростало практично весь період спостережень. Помітних винятків лише три: в 1975 році світове споживання нафти зменшилося на 0,5 мбд, між 2007 і 2009 роками — на 1,5 мбд, а в ковідному 2020 році — на 9 мбд. Всі ці приклади були пов’язані з економічними потрясіннями такої сили, що якщо станеться щось подібне, ціни на нафту виявляться не найважливішим чинником зміни ситуації. Не варто забувати, що за відсутності серйозних криз споживання нафти стабільно зростає на 1-3 мбд на рік, а низькі ціни на нафту цей ріст лише підштовхнуть.
З пропозицією нафти ситуація складніша. Реальних потужностей, на яких можна швидко (протягом року) і дешево наростити видобуток, у світі не так багато: 3-5 мбд.
Проте, якщо Саудівська Аравія з іншими монархіями затоки ухвалять узгоджене рішення значно збільшити видобуток на горизонті найближчих 3-5 років, вони цілком здатні це виконати. Деякі підстави для такої поведінки у них також є. Зокрема, знищити конкурентів, що заважають збирати прибуток на піку цін. Таке вже декілька разів відбувалося і суто теоретично може повторитися, хоч це буде безпосередньо збитково для саудівців на найближчому часовому проміжку.
Тут важливо наголосити, що при подібному зменшенні цін саме США скоротять видобуток найбільше, втративши декілька сотень мільярдів доларів ВВП та кілька сотень тисяч робочих місць. Тому такого зниження цін США досягати точно не буде. Зменшення цін навіть до 50 доларів у середньому за 3 роки, не кажучи вже про 40 доларів за барель у середньому, може статися лише і виключно за рішенням Саудівської Аравії (ОПЕК) і, швидше за все, зіткнеться з прямим протистоянням США, з яким, всупереч вкоріненим міфам, у реальності зіткнулося збільшення Саудівською Аравією видобутку нафти в середині 1980-х.
2. Тепер оцінимо ймовірність такого розвитку подій, за якого скорочуються не світові ціни на нафту, а експорт конкретно російської нафти
Обговорюються три варіанти такого зменшення.
2.1. Нові економічні обмеження заходу (без використання силової складової)
Мені складно збагнути, чому після всього, що трапилося за останні три роки ця тема продовжує серйозно обговорюватися. Здавалося б, неможливість обмежити російський нафтовий експорт економічними заходами багатократно експериментально доведена, проте піар триває.
Щодо перспектив «руйнівних вторинних обмежень» від Трампа я обмежуся інформацією, що Китай імпортує 12-12,5 мбд нафти та нафтопродуктів, а Росія сьогодні експортує близько 7 мбд нафти та нафтопродуктів. Іншими словами, Китай здатний купити всю експортовану Росією нафту.
Ми виявили експериментально на які китайські товари, США не схильні запровадити навіть 30% мита, не кажучи про 500%. Для більшості інших китайських товарів немає відмінностей між митами в 145%, 500% або 10000%. Зважаючи на поточний стан взаємин США та Китаю, нерозумно сподіватися на відмову Китаю від російської нафти, а без приєднання Китаю до санкцій все інше абсолютно безглуздо.
Для зображення боротьби ЄС з російським «тіньовим флотом» підійде наступна аналогія. Уявімо, що Путін заборонив мешканцям Австралії ходити і пообіцяв жахливі обмеження порушникам. Наступного дня абсолютна більшість мешканців Австралії ходити продовжили. У Путіна з’явився вибір: визнати, що його заборона ходити безглузда і невиконанна, або заявити, що австралійці витончено обходять його заборону за допомогою «тіньових ніг», для боротьби з якими створена робоча група. Європейські бюрократи послідовно обирають другу опцію. Замість визнання неможливості забезпечити виконання «цінової стелі» єврокомісія вигадала «тіньовий флот».
Уявімо собі танкер під усіма можливими обмеженнями, що везе російську нафту навколо Європи в Індію. Цей танкер, ні від кого не приховуючись, виходить з російського порту, з російським страхуванням з російською нафтою, не порушуючи жодних норм міжнародного права. Його вільний прохід гарантують міжнародні конвенції. Він не може заходити в багато портів, але можна і без цього. Індія до обмежень не приєдналася. Будь-яка індійська компанія може цілком легально купити цю нафту.
Цей танкер точно так само перевозив російську нафту до його внесення до списків санкцій. Що змінилося після того, як він в них потрапив? З одного боку, тепер він може перевозити тільки російську нафту, а тому його фрахт обходиться російським нафтовикам дешевше. З іншого боку, між танкером і будь-якими контрагентами вибудовується більш витончена мережа посередників, яка, мабуть, обходиться трохи дорожче.
Іншими словами, включення танкера в перелік санкцій має лише одну наслідок: зменшується кількість танкерів, які везуть і російську, і неросійську нафту, та збільшується кількість танкерів, які перевозять виключно російську нафту. Так ЄС створює російський «тіньовий флот», єдиний сенс якого — пояснити, чому не працює вигаданий раніше «ціновий стелю».
З цікавістю чекаю, що робитиме євробюрократія, коли кількість танкерів у переліку санкцій досягне необхідної для перевезення всієї російської нафти.
2.2 Блокування постачання нафти через Балтійське море силовим шляхом
Не будемо детально обговорювати питання юридичного обґрунтування подібного блокування. Як би нестійкі вони не були, у певних обставинах правові аспекти відходять на другий план. Існує дві реальні побоювання:
а) непередбачуваність можливої військової ескалації, якщо російський ВМС забезпечуватиме супроводження танкерів;
б) дефіцит нафти на світовому ринку, зростання цін та ризик глобальної рецесії, до яких подібне блокування могло призвести ще рік тому.
Пункт «б» з кожним днем виглядає все менш значним. На ринку спостерігається певний надлишок нафти, є ризики економічної кризи і при низьких цінах на нафту, а ОПЕК загрожує ціновою війною сланцевій нафтодобутку. Цілком ймовірно, що в найближчі місяці цей пункт буде все менш релевантним, і у випадку зриву переговорів про мир, тема закриття для танкерів протоки або Балтійського моря, наприклад з екологічних підстав, може активізуватися.
Ризик військової ескалації нікуди не зник. Я не очікую, що європейці можуть ним знехтувати, але я і путінського вторгнення в Україну не очікував. Тому обмежуся міркуванням, що якщо ефективні економічні санкції проти російського нафтового експорту видаються абсолютно неймовірними, то заборона на прохід танкерів через данські протоки повністю виключати не можна.
3 Напади на російські танкери в Чорному морі з боку України
Після того, як українські морські безпілотники затопили декілька російських військових кораблів, немає жодних сумнівів, що Україна може припинити або суттєво зменшити постачання російської нафти через Чорне море. З військово-технічного погляду до цього немає жодних перешкод. Але інших стримуючих факторів вистачає:
а) напади на танкери рано чи пізно призведуть до екологічної катастрофи, що зачіпає треті країни, включаючи Туреччину, що негативно позначиться на світовій громадській думці щодо України;
б) США та ЄС навряд чи схвалять подібні дії;
в) аналогічні дії з високою імовірністю знімуть останні червоні лінії щодо допустимих цілей російських ударів по українській інфраструктурі, зокрема по АЕС;
г) немає жодної можливості розділити експорт російської нафти та експорт нафти, що прийшла по трубі Каспійського трубопровідного консорціуму. Доведеться або топити всі танкери, або миритися з тим, що російську нафту везуть під виглядом казахської. Таким чином, головним постраждалим стане Казахстан, повністю залежний від експорту через Чорне море, а зі світового ринку піде помітно більше нафти.
Незважаючи на всю серйозність описаних стримуючих факторів, атаки на чорноморські морські поставки видаються найбільш вірогідними з розглянутих малоймовірних сценаріїв, особливо у випадку зриву мирних переговорів та різкого погіршення ситуації на фронтах для України. Подібний розвиток подій — остання лінія ескалації власне російсько-українського конфлікту без залучення до нього третіх країн.
3. Тепер спробуємо оцінити наслідки реалізації пунктів 2.2 та 2.3 або їх поєднання в контексті загальної ситуації на світовому ринку нафти
Якщо війна не перетворюється на всесвітню, а блокади обмежуються вивченими морями, то з огляду на можливість деякого маневру між напрямками, можна оцінити втрати російського експорту нафти та нафтопродуктів у 1 мбд, якщо буде перекрито один із вивчених напрямків, і близько 2,5 мбд, якщо будуть перекриті відразу обидва (з урахуванням Казахстану загальні втрати світового ринку перевищать 4 мбд).
Іншими словами, у вивчених сценаріях можливо зупинити від 1/7 до 1/3 російського експорту нафти та нафтопродуктів. Але у Росії збережуться технічні можливості перебудови логістики для обходу обговорюваних морів за 3-5 років цілком (з урахуванням великих нових трубопроводів у Китай або на Мурманськ), і значно швидше – частково, різного роду тимчасовими рішеннями.
Детальні обчислення впливу на російський бюджет різних варіантів нафтових цін та експорту перевантажили б текст. Це тема окремої статті. Обмежуся найпростішими міркуваннями. Експорт 7 мбд за ціною 45 доларів за барель та експорт 4,5 мбд по 70 доларів за барель однакові з погляду експортних надходжень, проте з погляду доходів бюджету експорт 4,5 мбд по 70 принесе ледь не вдвічі більше (точні цифри залежать від курсу рубля). З погляду нафтових компаній та довгострокових інтересів російської нафтової галузі все рівно навпаки: краще експортувати більше та дешевше.
Проте ми з самого початку розглядаємо ситуацію з точки зору російської здатності вести війну тут і зараз
У нещодавній статті Владислав Іноземцев дає оцінку, що за найкатастрофічнішого сценарію середньорічних на нафту в 40 доларів за барель за поточного експорту дефіцит бюджету складе 4% ВВП. Я вважав окремо від Владислава, і моя оцінка майже цілком збігається з його. Дефіцит 4% ВВП — середній показник за ОЕСР, це помітно нижче дефіцитів США або Франції.
Іншими словами, абсолютно не зрозуміло, що у російської казни виникнуть труднощі з фінансуванням війни навіть за ціни на нафту в 40 доларів за барель протягом трьох років. Повторю, що експорт меншої кількості нафти за більшою вартістю вигідніший для російської казни, аніж експорт більшої за меншою вартістю.
Вихід з світового ринку певної частини російської, а у випадку блокади Чорного моря ще й казахстанської нафти може не супроводжуватися різким підвищенням нафтових цін лише в одному випадку: якщо Саудівська Аравія та ОПЕК загалом різко збільшать видобуток і оголосять, що будуть компенсувати будь-які втрачені поставки. Без підтримки ОПЕК будь-яке примусове скорочення російського експорту, найімовірніше, буде компенсовано російській казні ростом цін на нафту.
Поки в рамках угод ОПЕК+ ми спостерігаємо іншу політику. Поточне відставання РФ від квот компенсує її минулий видобуток понад квоти. Можливе недовиробництво Росією завтра забезпечить їй право видобувати вище квот післязавтра. Це може змінитися, але поки правила ОПЕК+ такі.
На завершення хочу висловити тезу, що об’єднує викладені вище розрізнені міркування. Успіх санкційного наступу на російську економіку зразка 2022 року на 95% залежав від здатності заходу втягнути в санкційну коаліцію Індію та Китай, а не від того, які заходи могли вжити самі країни Заходу. Десять обмежень, до яких би приєдналися Індія та Китай, були заздалегідь ефективнішими за 10 тисяч обмежень від ЄС.
По розуму без згоди Індії та Китаю й починати не варто було. Саме так само сьогодні ключ до будь-якого значного зменшення російських нафтових доходів знаходиться в Ер-Ріяді та інших столицях ОПЕК. Жодна країна Заходу, а тим паче Україна самостійно вплинути на ці доходи не можуть. Принаймні, вплинути довгостроково та суттєво.
