Правда, ті епохи історики іменують іншим терміном – «Позолочена доба». З легкої руки письменника Марка Твена, який під цим мав на увазі, що корупція (а він був одним із запеклих борців з нею) була тоді тонко прихована під блискучою поверхнею, коли відбувалося масове будівництво залізниць, зростала видобуток нафти, тривала потужна індустріалізація Америки.
Часи улюбленого президента Трампа – МакКінлі – історики назвали іншим терміном – «Позолочена доба». Корупція була тонко прикрита під блискучою поверхнею
І ось Трамп днями заявив, що надходження від запроваджених ним зборів цілком можуть замінити прибутковий податок. Мовляв, були ж епохи – до 1913 року, коли саме збори забезпечували основні доходи держави. Більшу частину ХIХ століття вони, до речі, складали в середньому скромні за тих часів відсутність міжнародного поділу праці та транснаціональних корпорацій 20%, поки в 1890 році «збір МакКінлі» (майбутній президент тоді був конгресменом, який вніс відповідний законопроект) не підвищив мита до 50%. Після чого, до речі, Республіканська партія, до якої він належав, з гучним тріском програла проміжні вибори, про що Трамп чомусь воліє не згадувати.
Але формально він правий: збори і до МакКінлі давали до 90% доходів федеральної скарбниці. Але й держава тоді була іншою. У неї практично не було суспільних зобов’язань, тоді як сьогодні саме соціальні витрати (а зовсім не військові, як думають багато хто) є статтею номер один витратної частини бюджету США.
Сполучені Штати майже зовсім не брали участі у світових справах, не мали за кордоном військових баз, не надавали нікому жодної військової та іншої підтримки. Будівництво всієї інфраструктури – до «Нового курсу» Рузвельта у 1930-х – також відбувалося на приватні кошти. Це були часи, коли переважало уявлення про державу як про «нічного вартового», який лише стежить загалом за дотриманням законів і правил, але в економіку не втручається. До того ж у американців тривалий час було міцне переконання проти прибуткового податку та подібних ще й тому, що сама Американська революція почалася з повстання проти англійців через введення ними додаткових зборів з колоністів.
З «індивідуальних» відносно масових податків окрім податку на спадок або акцизів на алкоголь можна згадати хіба що «податок на голосування», коли за реалізацію права голосу треба було заплатити, беручи участь у волевиявленні. До речі, можливо, і не найгірша думка, щоб захистити політику від явних популістів і підвищити відповідальність самих виборців. Але не будемо відволікатися.
Американська революція розпочалася з повстання проти англійців через запровадження ними додаткових зборів з колоністів
Вперше саме прибутковий податок був введений як «військовий захід», тобто в порядку форс-мажору, Авраамом Лінкольном у 1862 році, коли вже тривала Громадянська війна – для фінансування армії півніян. За сучасними мірками податок був «VIP», він стягувався у розмірі 3% від доходів 600 до 10 000 доларів і 5% з доходів понад 10 000 доларів (100 доларів 1862 року можна прирівняти до 3 166 нинішніх). Цей податок був скасований у 1872 році. Була спроба відродити його у 1894 році, але Верховний суд визнав саму ідею неконституційною, оскільки (ось вона сила федерації!) це був прямий податок, а не розподілений між штатами на основі чисельності населення. Мовляв, права штатів страждають.
І лише до 1913 року було схвалено 16-ту поправку до конституції (ратифікація її тривала 4 роки), яка надала уряду право оподатковувати прибутки без розподілу тягаря між штатами відповідно до кількості населення. Тоді було введено смішний за теперішніми мірками 1-відсотковий податок з корпоративних доходів понад 5000 доларів (це 161 500 у поточних доларах), а також не менш смішний 1-відсотковий податок на чистий особистий дохід понад 3000 доларів (96 900 поточних) з додатковим податком у розмірі 6% на доходи понад 500 000 доларів (це понад 16 млн дол. поточних). У роки Першої світової, після вступу в неї США, було введено вже прогресивний прибутковий податок з найвищою ставкою 77%.
Мита поступово перестали відігравати вирішальну роль у наповненні бюджету, і на тлі зростання держвитрат їх роль ще сильніше зменшилась після Другої світової війни на тлі створення ГАТТ (попередник теперішньої СОТ та лібералізації загалом світової торгівлі).
Сьогодні прибутковий податок становить трохи більше 25% ВВП США (чверть століття тому було 28,3%). Це менше, ніж в середньому в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), де ця частка досягає майже 34%. Найвища ставка прибуткового податку в США становить 26%, при цьому «найменш заможні» 40% населення з урахуванням всіляких пільг та виплат насправді сплачують лише 4-відсотковий податок на свої доходи. У цьому сенсі найбагатші «плачуть голосніше».
При цьому лише заплановане Трампом продовження податкових пільг додасть 4,4 трильйони доларів до державного боргу протягом наступного десятиліття. Відсотки за додатковий борг обійдуться ще в 800 мільярдів доларів
Що стосується власне доходів федеральної скарбниці США, то минулого року від збору прибуткового податку вона отримала 2,4 трлн дол., або 49% всіх доходів.
Ще 36,8% надійшли від внесків на соціальне та медичне страхування (можна назвати ще податком на фонд оплати праці). Податки на корпорації дали лише 7,15% прибутків федерального бюджету, а митні збори – всього 1,93%. Вже виходячи з цих розкладів виникають великі підозри щодо істинності тверджень Трампа, що «тарифи можуть замінити прибутковий податок».
Скандально відомий радник Трампа Пітер Наварро (з’ясувалося, що його публікації були побудовані на сфабрикованих даних вигаданих ним «експертів») порахував, що тарифи Трампа принесуть близько 6–7 трильйонів доларів за 10 років. Що покликано покрити щонайменше зменшення податкових зборів за рахунок реалізації передвиборчих обіцянок Трампа щодо скорочення низки податків (на чайові, на соціальні внески тощо). Однак більш розсудливі оцінки дають значно скромніші цифри прибутків від тарифів – максимум 3,3 трлн доларів до 2035 року, плюс додаткові 190 мільярдів доларів на решту 2025 року. І це ще без урахування впливу зустрічних заходів американських торгових партнерів, а також реакції покупців у США у вигляді зменшення споживання через підвищення цін.
При цьому лише заплановане Трампом продовження податкових пільг додасть 4,4 трильйона доларів до державного боргу протягом наступного десятиліття. Відсотки за додатковий борг обійдуться ще в 800 мільярдів доларів. Неоподатковувані чайові коштуватимуть втрати не менше ніж 6,5 млрд дол. лише у 2025 році, а звільнення виплат за соціальним забезпеченням від податку скоротить федеральні доходи ще на 1,5 трильйона доларів протягом десятиліття. Якщо пройде в республіканській версії законопроект, що передбачає скорочення податків приблизно на 5,3 трлн дол., то якщо не компенсувати це тарифами або іншими підвищеннями податків або суттєвим скороченням федеральних витрат, то це збільшить державний борг до 134% ВВП за 10 років.
Нині він становить 123% ВВП, утримання державного боргу забирає 16% видатків федерального бюджету, або 458 млрд доларів.
Отже, можливо, у Трампа та його радників відносно добре йдуть справи з історією, яку вони, втім, знають також вибірково та уривчасто, подумки мешкаючи десь у «Позолоченій ері». Але у них явно проблеми з обчисленнями.