1. Навіть якщо Росія дуже виснажена, припинення вогню неможливе до “звільнення” Курщини — цього просто не схаває накручений агресією внутрішній споживач на болотах.
2. Оскільки Росія вже пів року не може вибити з Курщини українські війська, то малоймовірно, що зможе це зробити швидко, а Трампу потрібні блискавичні результати з ліком на дні, а не місяці.
3. Єдиним швидким способом деокупації Курщини є обмін територіями: українські війська виходять з Курщини, а російські так само виходять зі співмірного окупованого району в Україні.
4. Оскільки в російську конституцію вписали 4 українські області, то не існує юридичного способу для російського чиновника дати наказ про виведення військ з Херсонської, Запорізької, Донецької чи Луганської областей.
5. Обмін захопленими територіями можливий тільки між Курщиною та якимось із районів Харківської області.
6. Тільки факт обміну територіями Курщини на Харківщину означатиме, що сторони рухаються по реальному переговорному треку й одразу після такого обміну можливе швидке й показове встановлення перемир’я по всій лінії фронту.
7. Тобто чекаємо обміну територіями, а до того весь “прогрес” у мирному врегулюванні є виключно словесними формулами, які не мають стосунку до реальності на землі.
8. Гарант миру на українській землі нині й повсякчас — Збройні Сили України, тому аплодуємо прогресу дипломатів і підтримуємо армію.
P.S. Я не маю змоги аналізувати події на Курщині з погляду воєнного мистецтва, але можу це зробити з точки зору комунікацій: відхід українських сил з боєм — не сприймається в Україні як добровільний відступ чи капітуляція, а на болотах може слугувати за образ переможної операції, яку можна згодувати своєму обивателю — також по суті може бути частиною домовленостей і аранжменту мирного процесу. Просто ми про це дізнаємося через 20 років.
Про автора. Андрій Любка, письменник.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
