Так би мовити, розбір польотів на тему, як воно все було, якщо дивитися з кулуарів? І одразу ж народ потяг цю публікацію, як доказ українського самоуправства, яке відчувало переможні плани, розроблені для нас американцями. Мова зокрема про “контрнаступ”.
При цьому якось забувається інша публікація тієї ж The New York Times, в який опитані журналістами неназвані генерали розповідали подробиці, розробленого ними плану. Йшлося про перспективу перерізання “сухопутного коридору на Крим” задля “покращення переможних позицій”. При цьому планувалося, що втрати українського війська складуть 40%. Чому так багато? Співрозмовники видання пояснювали, що вони розуміли та навіть враховували, що штурм улоб “лінії Суровікіна” без попереднього килимового відпрацювання по ворожих позиціях авіацією — то не зовсім натівський фасон. Але ж “покращення переговорних позицій”! За таке і самовбитися усією своєю країною не гріх.
Я вже мовчу, що та “лінія Суровікіна” є результатом зволікання тих самих американців у постачаннях нових номенклатур зброї. Згадаємо статтю Залужного одразу після звільнення Херсону, де він прямо закликав: “Я стою за 80 км від Мелітополя. Нам потрібна зброя і ми звільнимо захоплений Південь”. Дали? Ні. Пішли на обговорення на 9 місяців, поки будувалися ворожі укріплення і навчалися 300 тис. мобілізованих.
І от виявляється то ми — українці винні, що ці карколомні плани пішли не за планом. Згадаємо тут про 10 Абрамсів, які доїхали до нас вже після закінчення “контрнаступу”. Це такий штрих до твердження про перемогу, яка б сталася, якби не неслухняність українців.
Зрозуміло, навіщо американці знову порушують цю тему. Це послання на фоні нашої “неслухняності” щодо геніального плану вже нової американської адміністрації про те, як ми маємо сконати, щоб у них вийшло конструктивно поговорити з Путіним. Мовляв, подивіться на цих невдячних українців. Ми розробили для них щось геніальне, зброї на це не дали, знали та врахували — а вони чимось не задоволені.
Навіщо це все американцям — особливо зараз — я розумію. Але навіщо це нашим доморощеним “свідкам слухняності” – не можу второпати. Адже в тій свіжій статті “шанованого американського видання”, яку вони весь день тягають по інтернетах, прямо наводиться інший приклад щодо американських планів і нашого непослуху. Потоплення крейсера “Москва”, як йдеться в статті, стало доволі неприємною несподіванкою для США.
The New York Times пише — пряма цитата: “Американці були обурені тим, що українці не попередили їх; здивовані тим, що Україна мала ракети, здатні досягти корабля; і запанікували, тому що адміністрація Байдена не збиралася дозволяти українцям атакувати такий потужний символ російської влади”.
То, може, потрібно було слухатися великих розумних дядьків і не притоплювати ворожий флагман? Що скажете? А, може, і квиток на американський літак потрібно було брати, коли пропагували? Уряд у вигнанні, українці по Гулагах та Биківнях. Хіба не такий був план, коли посольства залишили країну напередодні вторгнення?
Я думаю, що нам варто позбавлятися постколоніального інфантилізму і стріляти на звук, коли нам пропонують просто слухатися і не дратувати дорослих своєю впертістю. Адже, з часів Майдану ми ще досі живі, бо не слухалися. Тому що досвід всіх попередніх поколінь навчив нас, що єдиний спосіб не стати харчем для московських людожерів — це битися. Особливо, коли ситуація безнадійна.
Про авторку: Лариса Волошина, журналістка, психологиня
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
