Не Віталік, не Паша і не Юра: як правильно українською називати чоловічі імена

В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.

По це пише у Фейсбуці філологиня Ольга Васильєва, інформує UAZMI.org.

“На Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість “толіки” та “віталіки” — це суржикізми й наслідок зросійщення.

Читайте також: Які українські прізвища походять від польської шляхти: є досить поширеними

Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі:

– не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;

– не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;

– не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;

– не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;

– не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;

– не Паша, а Павлик або Павлусь;

– не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;

– не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;

– не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;

– не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;

– не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;

– не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;

– не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик;

– не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌;

– не Нікіта, а Микитка або Микитко;

– не Коля, а Миколка або Колькó;

– не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;

– не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;

– не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;

– не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;

– не Жора, а Горко або Гошко;

– не Гера, а Германко або Герко;

– не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;

– не Дєня, а Дениско або Денько‌;

– не Тьома, а Артемко або Темко;

– не Тіма чи Тімоша, а Тимко;

– не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько;

– не Марік, а Марик або Марко;

– не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;

– не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;

– не Боря, а Борик, Борко або Бориско;

– не Слава чи Славік, а Славик або Славко;

– не Владя чи Владік, а Владик або Владко;

– не Толя чи Толік, а Толик або Только;

– не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;

– не Вітя, а Вітик або Вітько;

– не Федя, а Федусь або Федько‌;

– не Вова, а Володик або Володько;

– не Сєрьожа, а Сергійко;

– не Кірюша, а Кирилко;

– не Ігорьоша, а Ігорко;

– не Глєбушка, а Глібко;

– не Іллюша, а Ілько‌;

– не Льова, а Левко‌;

– не Сєва, а Севко.

Читайте також: Що означає прізвище Бандера, яке лякає усіх окупантів: походження і де в Україні зустрічається

Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади.

Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років”, – пише філологиня.

Читати новиниу на сайті UAINFO Посилання