В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.
По це пише у Фейсбуці філологиня Ольга Васильєва, інформує UAZMI.org.
“На Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість “толіки” та “віталіки” — це суржикізми й наслідок зросійщення.
Читайте також: Які українські прізвища походять від польської шляхти: є досить поширеними
Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі:
– не Ваня, а Ванько, Іванко або Івась;
– не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;
– не Юра, а Юрко, Юрчик або Юрась;
– не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;
– не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;
– не Паша, а Павлик або Павлусь;
– не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
– не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
– не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
– не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;
– не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;
– не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
– не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик;
– не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько;
– не Нікіта, а Микитка або Микитко;
– не Коля, а Миколка або Колькó;
– не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;
– не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;
– не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;
– не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
– не Жора, а Горко або Гошко;
– не Гера, а Германко або Герко;
– не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;
– не Дєня, а Дениско або Денько;
– не Тьома, а Артемко або Темко;
– не Тіма чи Тімоша, а Тимко;
– не Вася, а Василько, Васьо або Васько;
– не Марік, а Марик або Марко;
– не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
– не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;
– не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
– не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
– не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
– не Толя чи Толік, а Толик або Только;
– не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
– не Вітя, а Вітик або Вітько;
– не Федя, а Федусь або Федько;
– не Вова, а Володик або Володько;
– не Сєрьожа, а Сергійко;
– не Кірюша, а Кирилко;
– не Ігорьоша, а Ігорко;
– не Глєбушка, а Глібко;
– не Іллюша, а Ілько;
– не Льова, а Левко;
– не Сєва, а Севко.
Читайте також: Що означає прізвище Бандера, яке лякає усіх окупантів: походження і де в Україні зустрічається
Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади.
Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років”, – пише філологиня.
Читати новиниу на сайті UAINFO Посилання
