На майбутніх переговорах щодо завершення війни Москва не планує відмовлятися від своїх максималістських вимог у гуманітарній сфері — церква, мова, освіта. Для Кремля це так само критично, як і так звана “демілітаризація” — зменшення чисельності української армії та обмеження виробництва ракет.
Чому? Тому, що це також про здатність країни до опору – не тільки тут і зараз, а й на покоління вперед.
Саме тому для нас це червоні лінії, відступати від яких ми не маємо права. Я пишаюся, що причетний до ухвалення законів, які сьогодні так заважають ворогу.
Ще до повномасштабного вторгнення нам вдалося ухвалити закон про мову, про національні меншини, про квоти на телебаченні та радіо. А минулого літа нарешті було заборонено діяльність РПЦ в Україні.
Втративши вплив усередині України, Москва не відмовилася від своїх планів і тепер зосередилася на нашій діаспорі
Майже 5 мільйонів українців які втекли від війни, та ще кілька мільйонів трудових мігрантів стали мішенню спеціальної гуманітарної операції.
Сценарій той самий, що й колись в Україні: ворог діє через школи та церкви, використовуючи їх як інструменти впливу. Як захистити українців за кордоном від руйнівного впливу ворожої пропаганди? Що має зробити держава, щоб протидіяти цьому?
“Українські діти дуже часто обирають російську мову у школах країни перебування, щоби підвищити свої результати оцінювання. Вони вже вчаться мовою країни, де перебувають. Як першу іноземну мову вибирають англійську, а як другу, щоб спростити собі завдання, замість французької, польської чи італійської, обирають російську, яку чули та знають”, – розповідає Любов Любчик, голова виховно-освітньої ради Світового конгресу українців.
Що мала б зробити наша влада, аби виправити цю ситуацію? Передусім – вимагати від партнерів запровадження української мови в навчальний процес як іноземної. Але я вже неодноразово говорив: наше Міністерство освіти повністю провалило роботу з дітьми за кордоном. Влада фактично ігнорує нову чисельну діаспору.
Наприклад, ще навесні минулого року Міністерство освіти Польщі погодилося впровадити гуманітарні дисципліни для українських дітей у польських школах – мову, літературу, історію. Це могло б зберегти українську ідентичність . Але вже майже рік, як цей процес стоїть на місці. Чому? Бо наше Міністерство освіти не виявляє належної активності. Спочатку фактично скасували онлайн-освіту, а потім мовчазно погодилися на асиміляцію українських дітей.
Тому питання було лише у часі: коли ними займуться росіяни? І ось цей момент настав.
Священник ПЦУ Петро БокАнов з Франфуркта-на-Майні скаржиться, що РПЦ вдалося домогтися впровадження уроків релігії в німецьких школах, де навчаються українські діти. Вони привезли священників з України, з так званого Московського патріархату, які маскуються під “своїх” – не цураються вертепів і колядок, а тим часом пропагують “какуюразніцу” та заклики пробачити Росію за її злочини.
Я вже розповідав, як активно Московський патріархат діє в Європі. Перед Різдвом на цю проблему також звернув увагу предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук.
Звісно, церкви роблять усе можливе, але їхніх зусиль недостатньо. Наприклад, ПЦУ, згідно з канонічним правом, не може відкривати свої парафії за межами України. Залишається сподіватися, що в Константинополі усвідомлять загрозу РПЦ і знайдуть рішення, яке допоможе нейтралізувати її вплив у Європі.
Адже після повномасштабного вторгнення кількість парафій, що маскуються під УПЦ Московського патріархату, різко зросла
Священник Петро Боканов ділиться своїми спостереженнями про хитру тактику, яку застосовують московські попи, щоб задурити мізки українцям.
Не виключено, що московські церкви також виконують роль шпигунських осередків. Адже серед українських біженців багато жінок, чиї чоловіки воюють на фронті, а отже, вони можуть володіти чутливою інформацією, важливою для національної безпеки. Ця ситуація потребує активного втручання держави , не лише специфічних заходів контррозвідувального характеру.
Тут якраз маємо позитивні новини: голова СБУ Василь Малюк заявив, що спецслужба досліджує діяльність церков Московського патріархату на території Євросоюзу, де проти них вже запроваджено санкції.
За словами Василя Малюка, голови СБУ, це дійсно – надпріоритетний напрямок. “При цьому ми залишаємося сповідувати принцип свободи совісті й віросповідання. Тут жодних питань бути не може. Але якщо там виглядають «вуха» російських спецслужб, будемо працювати”, – зазначає він.
Після вторгнення СБУ демонструє послідовну позицію щодо діяльності РПЦ в Україні, системно викриваючи її диверсійну роботу
Натомість до інших органів влади залишається багато питань.
Чому, наприклад, священникам Московського патріархату надають право виїзду за кордон, де вони займаються ворожою пропагандою? Чому наші дипломатичні установи не діють активно, не контактують з органами влади та безпеки європейських країн та не вимагають контролю за такими речами?
Усі ці питання мали б стати частиною роботи нового Міністерства національної єдності. Минуло вже майже три місяці з моменту створення міністерства, а згодом з’явилося ще й Агентство національної єдності. А який результат? Ні чіткої стратегії повернення українців додому, ні зрозумілого плану порятунку діаспори від асиміляції. Єдине, що запам’яталося з їхньої активності – оголошення про створення “хабів єдності” в Польщі, Чехії та Німеччині: було задекларовано, що ці хаби мають підтримувати українців за кордоном.
“Йдеться про збереження єдності зв’язків з Україною. Головне, щоб українці розвивалися професійно і розвивали українство, здобували освіту, підтримували Україну”, – заявляа міністр національної єдності Олексій Чернишов.
Маю риторичне питання: навіщо витрачати обмежені ресурси на створення додаткових структур, які просто дублюватимуть роботу наших консульств? Адже всі завдання, які перераховує міністр, — це пряма відповідальність українських дипломатів за кордоном.
Можливо, вже час припинити імітацію діяльності й нарешті взятися за реальну роботу?
Як працювати з ВПО всередині країни, як зберегти українську ідентичність за кордоном, чи можемо подолати демографічну кризу? Відповіді на ці ключові питання я дав у своєму законопроєкті “Про основи державної демографічної політики”, який з літа 2024 року не хоче розглядати провладна партія в парламенті. А, даремно, адже виклики, з якими Україна стикається після обрання Дональда Трампа, за масштабом знову наближаються до найкритичніших місяців 2022 року.
Подолати їх можна лише в єдності – не тій, що існує лише на табличках міністерств, а справжній: коли розумні ініціативи не відкидають лише тому, що вони належать опозиції.
Джерело
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.
