Висновки я повторював вже сто разів:
- Ми не зможемо подружитися з американською адміністрацією й “продати” їм себе, бо ми для них розмінна фішка. Не винні тут ні українські політики, ні посли, ні громадські діячі. Тут нічого особистого, лише геополітика.
- Все, що ми можемо робити в США, це стійко зупиняти наїзди, пояснювати хибність стратегії та допомагати нашим друзям в Америці збалансувати політику цієї країни.
- Наші союзники — Європа. Подвоїти, потроїти зусилля, прискорити процес усвідомлення. Збирати коаліцію рішучих. Підсилити кадрову дипломатію парламентською, підприємницькою, громадською, мистецькою (ага), церковною тощо, в тому числі міста з містами, університети з університетами і так далі. Один дзвін Михайлівського собору не пробудить сплячу красуню.
- Максимально посилюватися самим, а для цього кардинально поміняти систему управління всім — армією, ВПК, економікою, публічними комунікаціями, державною службою тощо. Нинішня система управління просто не витягує.
- Сфокусувати зусилля на деколонізації РФ, бо наші проблеми закінчаться лише тоді, коли закінчиться те, що їх породжує, — російська імперія. Нагадую, саме до цього закликає відкритим текстом остання резолюція ПАРЄ. Тож відмовка, що союзники проти, вже давно не працює.
Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
