Парад у Москві вирішив не дивитися оскільки заздалегідь було заявлено, що по Червоній площі в парадних розрахунках пройдуть учасники бойових дій на Україні. Дуже вже не хотілося бачити в річницю Перемоги символ нинішньої війни – літеру Z, яка, як висловлюються юристи, до ступеня змішування нагадує емблему дивізії СС «Поліцай».
Чи знає про цю подібність президент Володимир Путін, чий батько був поранений, ймовірно, в боях з цієї самої дивізії, – питання скоріше риторичне. Прямо його поставити навряд чи хто наважиться через високий ризик кримінального переслідування за дискредитацію армії. Хоча вживання армією, що перемогла нацистів і, за офіційною версією, бореться з їх спадкоємцями, символіки, що нагадує нацистську, виглядає щонайменше двозначно.
Втім, несподіваний збіг символіки може ще бути списаний на неохайність або бездумність. Куди гірше – прагнення російської держави, сучасної влади повністю привласнити собі Перемогу і право на єдино вірну версію історії Великої вітчизняної та Другої світової війни – і гнівно викривати всіх сумнівающихся в її достовірності. (Хіба що окрім Дональда Трампа, йому начебто і пробачно.)
Ця псевдоверсія виправдовує Перемогою передовінні прорахунки та злочини радянської верхівки, в тому числі ті, що призвели до катастрофічного розвитку подій у перші місяці війни. Зрозуміло, навіщо: російська влада оголошує (а може, і вважає) себе спадкоємицею Перемоги, спадкоємицею здобула Перемогу радянської влади, а значить, не може допустити негативної оцінки дій сталінського керівництва.
Це дає змогу Кремлю поширювати спрощені розповіді про «вічне протистояння із Заходом» та оголошувати своїх опонентів і конкурентів спільниками нацистів, які переглядають підсумки війни (навіщо лише?), а отже, знову зазіхають на РФ.
Наслідком такого ставлення до Перемоги стала її інструменталізація політиками, публіцистами, державними установами та різноманітними підприємницькими структурами. Символіка Великої вітчизняної використовується в найбільш приземлених цілях – для просування товарів найрізноманітнішого роду, від алкоголю (наприклад, пакування-макет танка для декількох пляшок пива з написом Т-34) і побутової техніки до одягу та білизни.
Принцип «Старанність важливіша за розум» помітний і цього разу, звідси трагікомічні плакати «розгром 111 Рейху», коли дизайнери не звернули уваги на відмінність між арабськими та римськими цифрами, і черговими білбордами з привітаннями, на яких у ролі радянської військової техніки зайняті американські літаки та танки – оскільки їх легко знайти у фотобанках. Справедливості заради треба сказати, що цього разу немає німецької техніки, що в попередні роки зустрічалося.
Поширилися відео парадів у дитячих садках: хлопчики та дівчатка в пілотках і гімнастерках насилу несуть макети бойової техніки, – а також урочистості в якутському селі Амга, де макет танка Т-34 супроводжують лижники; великою популярністю користувалося відео з танцем жінок учасників теперішньої війни на жердинах під пісню «Катюша»… Немає сенсу постфактум виховувати смак у організаторів нинішніх урочистостей, але де тут повага до подвигу предків? Навряд чи поганий кітч сподобався учасникам тієї справжньої війни.
На жаль, подібна неповага стала звичною за останні 15 років — і до неї ставляться не з обуренням, а з іронією.
Але найгірше інше – прирівнювання Великої вітчизняної війни до агресії проти України. Навіть не так: мародери Перемоги намагаються представити теперішню агресію як продовження битви з нацистською Німеччиною.
У даному випадку українські збройні сили, що оберігають свою землю, постають у пропагандистів спадкоємцями поліцейських загонів, які воювали на боці гітлерівців. В той час як суттєву частину воїнів, офіцерів і генералів Великої вітчизняної війни становили українці.
Заміна значень у бесіді про постраждалих
Каже Володимир Путін:
Не дотримувалися й ініційоване Росією пасхальне перемир’я: режим припинення вогню порушувався українськими угрупованнями майже п’ять тисяч разів. Тим не менш на святкування Дня Перемоги, – а ми вважаємо це також святим для нас святом, уявити тільки собі можна, 27 мільйонів у нас втрати, – ми на це святе для нас свято оголосили перемир’я втретє.
Варто звернути увагу на те, як у цих словах Путін неявно виключає українців із числа жертв Великої вітчизняної війни – а українців загинуло 9 млн осіб, третина всіх втрат, при тому, що населення України не становило третину радянського населення.
Інша кричуща несправедливість – представляти теперішніх російських контрактників, що отримують значні, а за мірками деяких регіонів – і надмірні гроші, спадкоємцями радянських бійців, мобілізованих і справжніх добровольців.
Показово й те, що при вже порівняльній тривалості Великої вітчизняної та нинішньої війни читачі та глядачі не побачили й не прочитали нічого навіть наближеного до «Чекай мене» Костянтина Симонова, «В окопах Сталінграда» Віктора Некрасова або удостоєного «Оскара» фільму «Оборона Москви». Намагання притягнути на несправедливу війну «Василя Тьоркіна», графоманські вірші та провалені в прокаті кінострічки – все, що можуть пред’явити квазіпатріоти, які намагаються привернути увагу до «неправильної» поведінки більшості колег по цеху.
Доводиться чути й такі висловлювання: мовляв, теперішня війна дискредитувала Росію, як спадкоємицю СРСР і переможницю нацизму настільки, що країна і народ не мають права святкувати Перемогу.
Хибне та помилкове утворення, зворотний бік схильності до здержавлення та знеособолення історії Великої вітчизняної та її наслідків, прагнення нав’язати всім, зокрема й опонентам цієї війни комплекс спільної провини.
Але вони, принаймні, чимало, відчувають її і так. Це яскраво описав вже згаданий Костянтин Симонов:
І я сумував з ним, з німцем цим,
Що, у в’язниці загнаний та побитий,
Давно колись, у тридцять третьому,
Він не зміг врятувати своє місто.
Мільйони росіян відзначають 9 травня так, як і належить його відзначати, – як день пам’яті про близьких, які повернулися додому з Перемогою або загинули на полях битв і наблизили крах нацизму; ці росіяни без зайвого галасу, за власним бажанням відвідують і приводять до ладу могили воїнів і продовжують вивчати їхній шлях на полях боїв. Саме такий, особисте свято 9 травня і роздуми про причини перемог і поразок Великої Вітчизняної – у нас ніхто не відбере.
Автор:Виктор Постнов
