Так, давайте коротко, що там:
№ 1. Передбачається створення Фонду, яким спільно керуватимуть представники урядів України та США. Нагадаю, що початково мали керувати лише США.
№ 2. Фонд збиратиме та реінвестуватиме доходи та зароблятиме дохід від майбутньої монетизації усіх відповідних природноресурсних активів, що є у державній власності України. Йдеться про родовища корисних копалин, вуглеводнів, нафти, природного газу та інших видобувних матеріалів та іншу інфраструктуру, зокрема термінали скрапленого природного газу та портова інфраструктура. Але ті, які будуть створені у майбутньому.
№ 3. Уряд України вноситиме до Фонду 50% усіх надходжень, отриманих від майбутньої монетизації усіх відповідних природноресурсних активів, що є у державній власності України.
№ 4. Внески, зроблені у Фонд, будуть реінвестуватися в Україні з метою сприяння безпеці, захисту та процвітанню України.
Якою була пропозиція Зеленського? Україна отримує інвестиції та зброю, США — критичні матеріали для конкуренції з Китаєм.
Якою була зворотна пропозиція Трампа? “Ти будеш моєю колонією, віддаш свої гроші та матеріали”.
Після рішучої пропозиції Дональду fuck yourself (привіт всім ідіотам, які радили нам поступитися перед гопником всім, а не проявити принциповість) ми прийшли до угоди про наміри, де гроші від відсутніх досі родовищ підуть зрештою на відбудову України. Або не підуть. Сторони мають домовитись про це пізніше. Або ні.
Для Трампа ця угода – шанс продемонструвати формальні успіхи. Він здобуде єдину перемогу, яка його справді цікавить — зможе написати допис для МАГА про перемогу.
Для нас це можливість підтвердити відкритість до діалогу та уникнути надмірних економічних чи політичних поступок. Для України поточний зміст угоди взагалі майже ідеальний: на більше розраховувати за недобросовісної адміністрації США не було сенсу, а те, що дух угоди змінився з грабіжницького на партнерський — вже добре.
Якщо шукати більш акцентовані плюси та мінуси у цьому меморандумі, то це важкенько. Але спробуймо.
Плюси:
- Майданчик для подальшої співпраці. Потенційно сама наявність спільної угоди стимулює конструктивний діалог між країнами. Але тут треба все ж чекати або просвітління у Трампа (навряд), або більш притомну адміністрацію.
- Про гарантії безпеки ми починаємо говорити мовою документів. Попри узагальнені формулювання, сама згадка про “гарантії безпеки” для України є важливим сигналом. Фактично, це крок до легітимізації ідеї, що Україна потребує (і має право вимагати) більш сталого міжнародного механізму безпеки. Такі згадки можуть стати основою для глибших безпекових домовленостей.
- Сторони зафіксували те, що вони в принципі здатні до діалогу. Угода говорить про те, що є політична воля продовжувати діалог та взаємодію. Тобто, як я і писав, bullshit Трампа так і лишається bullshit. Для України важливо демонструвати іншим партнерам готовність до співробітництва навіть з Трампом. Тим більше, коли ми демонструємо світу досвід того, як не вестися на його ультиматуми.
Мінуси:
- Відсутність чітких зобов’язань. Через прагнення уникнути задовольнити усіх учасників, документ не набув конкретики щодо термінів, механізмів та етапів реалізації.
- Залежність від внутрішніх політичних процесів у США. Фактично щоб ця угода почала діяти й мала довгостроковий ефект (була деталізована, вилилася у реальні інвестиційні проєкти, обмін технологіями тощо) потрібні адекватні уряди в Києві та у Вашингтоні. І ми живемо у такий час, що друге є більшим викликом.
На цей час проєкт угоди виглядає як компроміс: він не містить прямих загроз для України, але й не дає масштабного прориву у співпраці. Загалом, після підписання потрібно стежити, як угода розвиватиметься. Як буде відбуватися її деталізація. Якщо сторони вчасно конкретизують положення, то угода може набути реальної цінності. Поки — всі пішли задоволеними, але без грошей.
Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
