«Українські хлопці розпалили війну» — такими та схожими божевільними пропагандистськими висловлюваннями деякі парафіянки УПЦ МП апелювали до земляків, коли незаконно утримували Свято-Казанський храм у Ладижині на Вінниччині. Після того, як ранком 9 січня релігійну споруду було повернуто законному власнику – релігійній громаді ПЦУ, прихильники Московського патріархату стали «зірками» російських пропагандистських телеканалів. Також стало відомо і про інші доволі суперечливі деталі їхньої «віри».
Вчора у Ладижині віряни ПЦУ повернули собі храм. Їм погрожували застосуванням сили.
Цьому передували доволі неоднозначні події у місті. На загальних зборах релігійна громада Свято-Казанського храму прийняла рішення про перехід до ПЦУ. Проте нечисленні прихильники УПЦ МП на знак протесту вирішили утримували територію будівлі.
Ранком 28 грудня, група прихильників ПЦУ намагалась відновити справедливість. Людей обурювала відверта проросійська позиція місцевого священика. Ба більше, протоієрей Євгеній Воробйов навіть свого сина після початку війни відправив вчитися до Москви.
Деякі з вірян УПЦ МП публічно не приховували антиукраїнських поглядів, землякам вони відверто казали, що це «українські хлопці розпалили війну», а служба у храмі має вестись російською, а не українською…
Про рішучість у питанні очікування «руського миру» вказують висловлювання окремої парафіянки УПЦ МП Ірини Масліч.
Будь-які спроби відновити законність віряни УПЦ МП використовували як елемент ворожої пропаганди. Вони миттєво передавали «компрометуючі» відео медійникам, пов’язаних з Московським патріархатом, аби ті тиражували «утиски Церкви».
Не стали виключенням вчорашні ранкові події. Російський «ОРТ» та інші численні пропагандистські медіаресурси одразу розповсюдили коментарі ладижинських жіночок, яких нібито «голими» (без достатнього верхнього одягу) вигнали з приміщення, та батюшки, який отримав ляпаса та опинився за огорожею.
Наскільки стало відомо виданню НаПарижі, головною «постраждалою» героїнею сюжету російських пропагандистів стала Тетяна Бирка. Відео в «Останкіно» передала її однодумиця Галина Чуба через сина отця Євгенія Воробйова, який навчається у Санкт-Петербурзі.
Оперативність подання матеріалів пропагандистам може свідчити лише про тісні зв’язки сина священика з московськими пропагандистами та їх посіпаками в середині України.
Сподіваємось, відповідні служби перевірять ладижинських «ждунів» на предмет співпраці з ворогом. Тим більше, що місцевого архієрея митрополита Іонафана Вінницький міськсуд засудив саме за виправдовування російської агресії. Наразі він чекає на рішення апеляційної інстанції.
До речі, після того, як віряни ПЦУ потрапили до приміщення Свято-Казанського храму, то були шоковані тим, що нібито опинились у російській глибинці.
Це не жарт. Про «російський дух» у храмі нагадували численні ікони російської імператорської родини, релігійні книги з пропагандою «руського миру», а у дзвіниці ладижинці знайшли купу каміння, яке, можна припустити, дехто з МП збирався кидати на голови «невірних».
Чи варто сподіватись на те, що історія у Ладижині добігла фіналу? Навіть якщо так, то залишається відкритим питання «ждунів» — тих, хто так чи інакше після майже двох років повномасштабної війни, багатьох тисяч вбитих українців, десятків зруйнованих міст, селищ і сіл, знущань, ґвалтувань мирних жителів нашої країни чекає на «руський мир», молиться перед іконою російського імператора, прославляє патріарха Кіріла, який благословляє російських фашистів на вбивства українців. Не секрет, що серед тих, хто загинув від російської зброї на півдні та сході України, чимало було вірян саме УПЦ МП.
