“Я була свідком”, – військовий медик Нуца про українську мову в полоні РФ і доленосний вірш Стуса
Захисниця Маріуполя Руслана Нуца, звільнена з російського полону 17 жовтня 2023 року, розповіла, що їй допомогло морально не зламатися в неволі.
Старший бойовий медик 36-ї окремої бригади морської піхоти Руслана Нуца в ексклюзивному інтерв’ю Аліні Туришин для TSN.UA поділилася спогадами про російське полон, торкнувшись теми української мови.
За її словами, полонені могли спілкуватися між собою лише пошепки. І, не дай Боже, вони (росіяни – ред.) почують українську мову. Це всюди так було, не тільки в Таганрозі. У кожному новому місці не можна було говорити українською. Якщо вони чули якесь українське слово, то за це могло нормально прилетіти”, – Розповіла Руслана.
Також захисниця Маруїуполя стала свідком картини, коли інша полонена сказала українське слово, а охоронець це почув, прийшов та вдарив її за це.
“Спочатку вони прикопалися до нас через те, що у нас неправильно висіли рушники на ліжках. Вони мають бути в певному напрямку, висіти однаково. І ось вона сказала слово “бильце”, а охоронець її за це вдарив рукою. Але у них ще були дерев’яні молоточки, якими вони також могли нас бити. Взагалі, били і руками, і ногами, як вийде. Ми терпіли. Кожен день”, – Зі сльозами на очах згадала захисниця Маріуполя.
Також медик зізналася, що їй допомогло морально пережити російський полон із усіма його жахами. Ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну дівчині дуже сподобався вірш українського поета та дисидента Василя Стуса “Терпи, терпи – терпець тобі шліфує”. Ще тоді Руслана вивчила це напам’ять, і в результаті вірш став для неї доленосним та пророчим.
“У полоні я про себе його постійно повторювала як молитву. І справді я терпіла, терпіла і терпіла”, – з сумом в очах та легкою посмішкою сказала захисниця України.
Раніше військовий медик Юрій Армаш зізнався, що для нього було найскладнішим у російському полоні: “Проводи підключали на різні ділянки тіла”.
Нагадаємо, бойовий медик Роман Замрій розповів, як у російській армії використовують поранених: “Вони чекають, поки підійдуть наші”.
