Буря трампівського миротворства і стамбульські заворушення відвернула увагу від внутрішніх російських факторів, нібито вони не впливають на готовність або неготовність Путіна спинити війну. Народець тішить вождя своєю слухняністю, але погіршення справ в економіці теж наявно. Чи може воно змусити його уповільнитися? В господарському чутті йому не відмовлять.
Щоб зрозуміти, чи так це, треба оцінити швидкість цього погіршення і настрій капітанів економіки.
Просто та дієво
Почнемо з того, що на сьогодні ми не бачимо ні втрати господарського керівництва, ні особливої розгубленості в корпусі вищих державних менеджерів. Путінські технократи, звісно, бурчать і жаліються, але реалізують той задум, який склався в їхніх головах, коли вони усвідомили, що цього року війна знову обійдеться дорожче, ніж у попередньому.
Їхній план простий як вичищений чобіт. Спочатку надвисока ставка зупиняє інфляцію, пригнічує невійськові галузі та зменшує реальні витрати публіки на особисте споживання.
Вилучені з цивільного сектору кошти йдуть на мілітаристські цілі. «Залишки» своїх номінально зрослих доходів росіяни не витрачають, а несуть в навколодержавні банки. Накопичувані на їхніх рахунках гроші зараховуються владою і в руки вкладникам не повертаються.
І багато що виглядає так, як задумано. В останні місяці промисловий індекс у військових галузях зростає, а в цивільних знижується. При тому «інфляція різко сповільнилася: тепер про це можна говорити цілком визначено і (майже) без застережень». Це зі звіту біляурядових аналітиків, які самі злегка дивуються тому, що бачать.
Справжні споживчі витрати (з виключенням сезонності) у березні та квітні скорочувалися. Це відбувалося попри стрімке збільшення номінальних прибутків (на 17,9% у першому кварталі рік до року). Але «надлишкові» кошти росіяни не витрачали, а віддавали в банки, і показник їх заощаджень (10%) став рекордним для першого кварталу.
Загальні витрати федерального бюджету (головним напрямком яких безпосередньо або опосередковано залишається війна) збільшилися у січні–квітні на 21% (рік до року). Підйом у 2025-му частки військових витрат до 8% ВВП (18 трлн руб., виходячи з оновленого прогнозу ВВП), мабуть, буде здійснено.
Нестійка мілітаризація
Але, як усе ідеальне, план технократів не торкається безлічі конкретних речей. А мати справу народу та його управлінцям доводиться саме з цими речами.
Само по собі передбачуване намірення режиму вийти у військових витратах на рівень $200 млрд виглядає реалістично. У 1960–1980 доля таких витрат у радянському ВВП також становила 8-10%. Але супутнє мілітаризації затягування пасків на цивільному населення здійснюється зараз за тимчасовою та не дуже надійною схемою.
У реальному обчисленні зменшуються лише пенсії. А заробітні плати продовжують зростати. У вищій бюрократії сподіваються швидко покласти цьому край. «Найімовірніше, цього року, буквально в найближчому кварталі, закінчиться гонка по підвищенню зарплат, яка спостерігалася в останні роки». Такий прогноз Дмитра Бєлоусова, економічного ідеолога уряду та брата військового міністра Андрія Бєлоусова.
Але сподіватися не означає досягти. А головне, у росіян вже й зараз значно більше грошей, ніж може запропонувати ринок товарів і послуг РФ. Варто їм запанікувати, кинутися витрачати свої накопичення, і ринок рухне. Призупинення інфляції зав’язане не тільки на високу ставку, але й на несподіване та навряд чи довгострокове зміцнення рубля і на доволі ірраціональні та теж короткочасні коливання купівельної активності публіки.
Вартість припинила збільшуватися не від надлишку товарів. «Технічно складні вироби тривалого вжитку — пристрої, автомобілі, електрообладнання — купують менше. Окрім того, вже у самої торгівлі є труднощі із заборгованістю, збільшенням вартості логістики та підвищенням плати за оренду», — пояснює той самий Дмитро Бєлоусов.
Але ж громадяни в будь-який момент можуть захотіти купувати не менше, а більше. Заощадження на рахунках фізичних осіб зараз наближається до 60 трлн рублів і швидко зростає. Лише виплати відсотків по вкладах цього року прогнозуються на рівні 9 трлн рублів (проти 7 трлн у 2024-му).
Перемогу над інфляцією легко скасувати
Фактично ці вклади, десятки трильйонів, — військова позика. Використати народні накопичення без значного їх знецінення російська економіка навряд чи вже колись зможе. Керівництво шукає спосіб ускладнити, а ще краще зовсім перекрити підданим доступ до цих грошей.
Для цього не обов’язково заморожувати вклади. Можна, наприклад, перевести їх у довгострокові папери та перекласти розрахунки по них на наступне покоління керівників. Але добровільно громадяни на вигадані для них варіанти не реагують, а до примусових заходів влади ще не дозріли.
Тому поки що керівництво вдає щедрість. Непомірні ставки вкладів дратують фінансових менеджерів, але паніка вкладників викличе вибух інфляції і відразу скасує перемогу, з таким трудом над нею досягнуту.
Цю перемогу ставить під сумнів і інша проблема — дешевизна нафти. В оновленому варіанті бюджету очікувані нафтодоходи зменшені на 2,6 трлн рублів (з 10,9 трлн до 8,3 трлн рублів). План по витратах все одно збільшено на 0,8 трлн, адже військові витрати скорочувати заборонено.
Навпаки, їх піднімуть ще вище. У січні–квітні бюджетні витрати так швидко росли, що дефіцит досяг 3,2 трлн і обігнав дефіцит за ці ж місяці в будь-якому попередньому воєнному році.
Вочевидь, у 2025-му прибутки будуть на 2-3 трлн гривень меншими, ніж сподівалися, а витрати на декілька трильйонів вищими. Дефіцит скарбниці через це може піднятися до 5 трлн гривень.
Це надасть інфляції другий подих.
І звісно, її постійно підштовхуватиме наростаючий занепад виробництва цивільних товарів і послуг.
Дотепер путінські керівники встигали зводити матеріальні та фінансові баланси. Проте стійкість російської економіки йде вниз, наближається до критичної межі. Здебільшого вельможі були б раді примиренню. Але вирішують не вони.
Путін безсумнівно зможе продовжити війну, якщо забажає. Але для його режиму наближається мить вибору – або шукати мирної перерви, або переходити до так званої мобілізаційної моделі. І тоді вже припинити церемонитися з накопиченнями, відкрито підвищити побори, а можливо й закріпити працівників до підприємств.
Гадаю, цей вибір доведеться зробити вже у 2025-му.
